Про грижі

Грижа — це зміщення органів черевної порожнини через вроджені або набуті отвори — «слабкі місця» черевної стінки — під шкіру або в сусідні порожнини. Грижі є одним із найпоширеніших хірургічних захворювань: в Україні, як і в інших країнах, їх виявляють у 7–8% чоловіків та 2,5–3% жінок. Саме тому питання лікування гриж передньої черевної стінки є вкрай актуальним. Грижове випинання може з’явитися в будь-якому віці — від новонародженого до літньої людини.

У черевній стінці кожної людини з народження існують «слабкі» або недостатньо міцні місця (паховий канал, пупок, апоневроз білої лінії живота), через які, за певних обставин, внутрішні органи можуть випинатися під шкіру — утворюється грижа. Основна причина її виникнення — патологічний отвір або патологічне розширення отвору в черевній стінці (грижові ворота).

Назви гриж визначаються їх локалізацією: пахові, стегнові, пупкові, діафрагмальні, грижі півмісяцевої лінії, мечоподібного відростка тощо. Розміри й форма гриж можуть бути дуже різними. За механізмом виникнення виділяють травматичні та післяопераційні грижі.

Основний симптом — м’якоеластичне утворення або ущільнення в паховій, пупковій чи іншій ділянці черевної стінки. На ранніх етапах грижа легко і безболісно вправляється в черевну порожнину. Більшість пацієнтів спочатку не відчувають симптомів, їх турбує лише косметичний дефект. З часом з’являється дискомфорт, біль у зоні випинання, який посилюється під час фізичних навантажень, ходьби, занять спортом, а при невправимих грижах — навіть у спокої. Біль може іррадіювати в крижі, нижню частину живота.

Пацієнти також скаржаться на відчуття тяжкості, дискомфорт, зниження рухливості черевної стінки, працездатності, загального самопочуття, нудоту, іноді блювання. У разі великих гриж — порушення функції органів, що потрапили до грижового мішка: хронічні закрепи, здуття живота, відсутність стулу, порушення сечовипускання, проблеми з диханням (при діафрагмальних грижах).

Окрім фізичних симптомів, пацієнти переживають через відчуття фізичної неповноцінності, що істотно погіршує якість життя.

На початку розвитку хвороби краї грижових воріт еластичні, але згодом через постійні мікротравми та утворення рубців вони стають жорсткими. Зовнішня поверхня грижового мішка зростається з підшкірною клітковиною. Органи, що потрапили до мішка, постійно травмуються, утворюються спайки, і грижа стає невправимою. Такі грижі, як правило, мають великий мішок і вузькі грижові ворота. Інтенсивність спайкового процесу залежить від розмірів випинання. До його розвитку може призводити й тривале носіння бандажа.

Спайки іноді ділять грижовий мішок на кілька камер (багатокамерна грижа), вміст яких може ущемлятися окремо — це ускладнює діагностику. Спайки також ускладнюють та подовжують хірургічне втручання.

Головна причина виникнення гриж — спадкова схильність, тобто вроджена недостатність сполучної тканини. Тому грижі часто поєднуються з варикозною хворобою, плоскостопістю, гемороєм.

До факторів ризику належать:

• фізична праця з підняттям важких предметів,

• багаторазові або ускладнені пологи,

• інтенсивні спортивні навантаження,

• хронічні закрепи,

• хронічні захворювання легень із сильним кашлем,

• урологічні захворювання з утрудненим сечовипусканням,

• виражене ожиріння або виснаження,

• хірургічні втручання на органах черевної порожнини,

• різні травми,

• індивідуальні особливості будови тіла.

Сучасне лікування грижі — це переважно оперативне втручання, оскільки захворювання має прогресуючий характер і самостійно не зникає. Найрадикальнішим і найефективнішим методом лікування є своєчасна операція. Правильний вибір методу герніопластики, застосування сучасних досягнень герніології, якісне знеболення та післяопераційне ведення пацієнта забезпечують хороші результати.

Сьогодні завдяки розвитку хірургії та анестезіології практично знято вікові обмеження для проведення операцій при грижах.

 

Болезни предстательной железы: симптомы и диагностика

Простатит – одне з найпоширеніших чоловічих захворювань, що найчастіше виявляється у молодому та середньому віці. Запальний процес у передміхуровій залозі може бути спричинений патогенними мікроорганізмами (інфекційний або бактеріальний простатит) або розвиватися на початковому етапі без мікробної складової (неінфекційний або застійний простатит). У молодому віці простатит найчастіше розвивається як висхідна інфекція за наявності уретриту, частіше специфічної природи. У чоловіків середнього та старшого віку простатит часто розвивається низхідним шляхом як наслідок порушення відтоку венозної крові в малому тазу.

Запальні зміни при простатиті супроводжуються порушенням трофіки передміхурової залози, зниженням захисних властивостей її секрету, погіршенням вироблення біологічно активних сполук. У хворих на застійний простатит нерідко виявляються симптоми венозної недостатності (варикозне розширення вен таза та нижніх кінцівок, геморой).

Для діагностики простатиту застосовують пальцеве ректальне дослідження, аналіз секрету передміхурової залози, бакпосів, трансректальне УЗД передміхурової залози, урофлоуметрію (для оцінки акту сечовипускання), визначення ПСА.

Аденома передміхурової залози

Аденома, або доброякісна гіперплазія (збільшення) передміхурової залози, частіше виявляється у чоловіків віком понад 50 років. Збільшена простата є причиною порушення процесу сечовипускання, утруднюючи відтік сечі з сечового міхура. На розвиток аденоми передміхурової залози можуть вказувати такі симптоми, як утруднення початку сечовипускання, поява переривчастого струменя сечі, відчуття неповного випорожнення сечового міхура, підтікання сечі у вигляді крапель наприкінці сечовипускання.

Крім того, для аденоми передміхурової залози характерна поява симптомів подразнення, що проявляються у вигляді прискореного сечовипускання, нічного сечовипускання (ніктурії), дизурії та імперативних позивів до сечовипускання.

Для діагностики аденоми передміхурової залози, крім загальних лабораторних методів (аналізи крові та сечі), а також пальцевого ректального дослідження, застосовують трансректальне УЗД передміхурової залози, за необхідності з біопсією, ПСА, комп'ютерну томографію та МРТ передміхурової залози.

Рак передміхурової залози

Рак передміхурової залози найчастіше виявляється у чоловіків старшого та літнього віку. Симптоми раку передміхурової залози на початкових стадіях захворювання схожі на такі при аденомі простати і проявляються у вигляді порушення сечовипускання, ніктурії, неповного випорожнення сечового міхура.

У міру прогресування захворювання сечовипускання частішає, в сечі з'являється домішка крові (гематурія), з'являються симптоми астенії та інтоксикації.

Для діагностики раку передміхурової залози виконують пальцеве ректальне дослідження, проводиться трансректальне УЗД передміхурової залози з біопсією, МРТ та КТ передміхурової залози, визначається рівень ПСА. Для діагностики метастазів пухлини застосовують радіоізотопне сканування кісток та екскреторну урографію.

 

скачать софт